Як відрізнити конфлікт від булінгу?

Людина за своєю природою має схильність до прояву агресії. Дії, що спрямована на руйнування когось, або чогось. Агресивність може бути:

- зовнішньою (фізична, словесна, зміщена – псування речей, негативізм – нехтування авторитетами)

- внутрішньою: (роздратування, почуття провини, схильність ображатися)

Будь-який прояв агресії – це завжди конфлікт. Конфлікт із собою (внутрішній) та іншими (зовнішній).

Міжособистісний конфлікт – це зіткнення сторін на основі інтересів, поглядів, цінностей. Внутрішній конфлікт часто проявляється через емоційний дисбаланс, що іноді призводить до невротичних розладів.

Сам по собі конфлікт як явище – це необхідна умова соціалізації. Тому, діти мають знати, що є різні шляхи виходу з конфліктної ситуації:

1.     Суперництво – людина максимально орієнтована на перемогу в конфлікті і мінімально зважає на потреби інших. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, намагається нав’язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка супротивника. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби поставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку.

2.     Компроміс (порозуміння) – пошуки балансу взаємних поступок і надбань. Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб зберегти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс є останньою можливістю прийняти певне рішення.

3.     Поступливість – жертвування інтересами справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною. Поступливий намагається виглядати в очах оточення приємним, співчутливим. Він відчуває страх несхвалення, нехтування ним. Робить усе, щоб уникнути критики.

4.     Ухиляння – пасивна поведінка у конфліктній ситуації, що полягає в ігноруванні проблеми або відкладенні свого втручання до “кращих часів”. Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не розкриваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається можливість самим зробити вибір і самим нести відповідальність за свій вибір.

5.     Співпраця– орієнтація на якнайповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. Інтереси іншої сторони визнаються частиною проблеми. Суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукається розв’язання спірної проблеми. Виявляються приховані інтереси, вишукуються резерви та ресурси для їх задоволення.

Самим ефективним виходом із конфлікту є співпраця, але не завжди цей шлях спрацьовує, усе залежить від ситуації. Іноді доводиться конфронтувати, ухилятися, уникати, шукати компроміс.

Для конфлікту як способу взаємодії характерним є:

   По-перше, його не регулярність та випадковість.

По-друге, баланс (рівність) сил між його учасниками, владний баланс (симетричні відносини), що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту, відносною рівністю фізичних сил, соціальнопсихологічної адаптованості, соціального статусу, стану здоров’я, ментального розвитку тощо.

 По-третє, спостерігається розкаяння сторін конфлікту та спрямованість зусиль на його вирішення.

Конфлікт не слід плутати із булінгом

Булінг – систематичні, повторювані напади на одну й ту саму дитину, приниження її психологічно чи фізично.

Варто пам’ятати, що булінг (цькування) відрізняється від сварки або конфлікту між дітьми кількома типовими ознаками:

І.  Систематичність (повторюваність) діяння – вчинення різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, в тому числі за допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів стосовно однієї і тієї ж особи.

ІІ.    Булінг (цькування) майже завжди має злий умисел, коли метою дій кривдника є умисне заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, бажання підпорядковувати потерпілого своїм інтересам та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

ІІІ.   Для булінгу (цькування) характерний дисбаланс сил – дисбаланс між кривдником і потерпілим (асиметричні відносини), різниця у фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров’я (наявність інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо.

ІV. Відсутність розкаяння у кривдника. Варто пам’ятати, що булінг (цькування) ніколи не припиняється самостійно – потрібно втручання сторонніх осіб, захист і допомога потерпілому, покарання кривднику та свідкам.

Конфлікт у класі: що робити вчителю

1.    Вислухати сторони конфлікту.

2.    З повагою поставитися до емоцій і почуттів.

3.    Виявити у чому полягає розбіжність інтересів, думок, прагнень.

4.    Обрати стратегію вирішення конфліктної ситуації.

!!! Можна звернутися по допомогу психолога

У разі виявлення булінгу діяти треба за іншим алгоритмом!!!

Процедура подання заяви про випадок булінгу (цькування) та порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування)

1.     Якщо педагог або інший працівник закладу освіти (інший учасник освітнього процесу) став свідком булінгу, він  інформує керівника закладу освіти у письмовій формі незалежно від того, поскаржилась йому жертва булінгу чи ні; або ж аналогічно після отримання звернення дитини.

2.     Учасником освітнього процесу (учні, вчителі, батьки) на ім’я керівника освітнього закладу подається заява, де вказується інформація щодо джерела її отримання:

- Постраждалий чи свідок булінгу (цькування);

- Підозра про вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками;

- Достовірна інформація від інших осіб.

та часу:

- Як довго триває;

- Одноразовий конфлікт чи відповідні дії носили систематичний характер.

3.     Відповідно до такої заяви керівник закладу освіти видає рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб.

4.     Наказом керівника закладу освіти по школі пишеться наказ про створення Комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) за участі педагогічних працівників, психолога та соціального педагога школи, батьків потерпілого та булера, керівника закладу, інших зацікавлених осіб.

5.     Розглянувши письмову заяву, керівник закладу освіти скликає засідання  комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) і окреслює подальші дії.

6.     Комісія на протязі однієї доби проводить розслідування, з’ясовує всі обставини цькування та приймає відповідне рішення.

7.     За умови визнання Комісією результатів розслідування фактом булінгу (цькування), керівник освітньої установи на протязі однієї доби повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальну поліцію), Службу у справах дітей.

8.     Рішення Комісії з розгляду випадків булінгу реєструється в окремому журналі (паперовий вигляд) з оригіналами підписів усіх її членів.

9.     У разі не визнання Комісією факту булінгу (цькування) і незгоди з результатами рішення потерпілим (його представником), керівник освітньої установи рекомендує звернутись постраждалому (його представнику) із  заявою до  органів Національної поліції України.

10.                       За будь-якого рішення Комісії з розгляду питань випадків булінгу (цькування), керівник закладу освіти забезпечує психологічну підтримку усіх учасників відповідного процесу.