ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ ВИНИКАЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА ЗМІНИЛАСЯ ПОВЕДІНКА

Якщо батьки, вчителі, знайомі помітили ознаки пригніченого стану в дитини, то це сигнал, що варто бути уважнішими до неї та її потреб. Одним із перших кроків є довірлива розмова, без критики та осуду. Не варто поглиблювати розпач і безнадію, натомість – шукати конструктивні способи дізнатися, що саме дитина хоче від оточення, із чим вона не справляється, у чому потребує допомоги. Не варто змішувати ролі й ставати психологами для дітей без відповідної кваліфікації. Якщо відчуваєте, що не готові до відвертої розмови, не знаєте, як говорити з дитиною на тему суїциду, то краще нехай цю розмову проведе кваліфікований спеціаліст психолог.

Якщо ж вдалося налаштувати дитину на відверту розмову, то варто пам’ятати, чого не можна казати чи робити:

- не можна висміювати, маніпулювати – “та тобі слабо”, “не говори дурниць”, “що ти там можеш” (бо підліток зробить “на зло”);

- розповідати в деталях та подробицях про спроби інших людей у скоєнні самогубств;

- тиснути на сумління, піклування про рідних, читати мораль, використовувати сарказм, ігнорувати, знецінювати або недооцінювати наміри.

 

Що робити натомість?

- Насамперед потрібно врахувати особливості розвитку кожної дитини.  Усі діти різні й темпи розвитку та засвоєння інформації у всіх теж різні. Так, є речі, які можна визначати в середньому, але не варто очікувати від дитини те, що у її віці частіше нереально, ніж ймовірно;

- розмову вести максимально спокійно, стабільно, врівноважено, не байдуже, з повагою до емоцій та думок дитини. Адже діти переймають емоції дорослих, тож якщо розмова буде спокійною, то й у дітей зменшиться психоемоційна напруга та тиск;

- також, якщо ви хочете, щоби дитина вела з вами довірливу розмову, то і вам самим потрібно ділитися з нею своїми емоціями, почуттями й досвідом. Наприклад, підліткам можна розповісти, що свого часу ви теж переживали підлітковий період і розумієте, як часом це може бути складно.

Можна використати й такі фрази: Мені дуже шкода, що ти зараз маєш такий досвід і в тебе, як тобі здається, немає тих людей, на підтримку яких ти розраховуєш. Але є я. Якщо ти мені довіришся, я спробую тобі допомогти, адже я теж був/ла підлітком. Я знаю, як це, коли тобі здається, що тебе не бачать, не чують, не готові тобі допомагати. Але як добре, що ти зі мною поспілкувався/лася. Подумаймо разом, як ми можемо цю ситуацію змінити. Наприклад, у мене є хобі (назвати). Коли я це роблю, то заспокоююсь. Спробуймо разом. Варто змістити фокус із того, що все погано, життя закінчене, на те, що є багато варіантів і зараз маємо можливість повернутися назад, зрозуміти, що тобі не подобається і спробувати змінити це за підтримки дорослих. Варто підкреслювати потенціал.

Варто розповідати дітям, що помилки – це нормально і краще їх сприймати як досвід. Можна згадати про те, що всі ми колись були маленькими й не вміли ходити. Перед тим, як опанувати це, ми багато падали й знову вставали – спочатку вчилися впевнено стояти, а потім і ходити.

- пояснювати, що дорослішання це, звісно, про відповідальність, але цього не варто лякатися. Адже часто діти та підлітки від постійного тиску та обов’язків дорослого світу бояться дорослішати. Натомість краще наголошувати на можливостях. Наприклад, вміння готувати, можливо, зараз тобі не стане в пригоді, але це класна опція, щоб навчитися готувати те, що тобі до смаку, а не те, що смакує твоїм батькам;

- з підлітками варто проговорювати, що мати сумніви, вагання, відчуття самотності – нормально. Ми так стаємо мудрішими, через засвоєння нового та пошук відповідей. І деколи варто зупинитися та усамітнитись, щоби почути себе, свої думки, свої бажання та просто помріяти;

- нормально – шукати підтримки або поради. Прохання про допомогу – це не прояв слабкості, а готовність почути про інший досвід та інші рішення, прийняти допомогу в певних ситуаціях;

- варто час від часу проговорювати з дитиною, до кого вона може звернутися в скрутній ситуації (батьки, вчителі, друзі, викладачі додаткових секцій, близькі родичі). Якщо ж після розмов ви не спостерігаєте змін на краще, варто звернутися до фахівців-психіатрів. Лікування є конфіденційним, тому дитині не варто хвилюватися, що про це хтось може дізнатися.

Також можна розказати дітям, що є гарячі лінії психологічної підтримки, де також анонімно надають допомогу. За потреби, розмістити контакти на видному місці:

- Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 116 111 (з мобільного), 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), Інстаграм, Телеграм;

- Урядова лінія: 1547 (цілодобово);

- Лінія міжнародної гуманітарної організації “Людина в біді”: 0 800 210 160 (цілодобово);

- Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи: 044 456 17 02 та 044 456 17 25 (цілодобово);

- лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 100 102. Номери для українців, які перебувають в інших країнах – за посиланням;

- лінія від благодійного фонду “Голоси дітей”: 0 800 210 106;

- якщо ви стали свідками подій, які потребують негайного реагування правоохоронців, одразу телефонуйте на спецлінію 102.